Герої ХХІ століття

...І ДИВЛЯЧИСЬ У ВІЧІ СМЕРТІ - ПОСМІХАЙСЯ...

Вірний побратимам, морській піхоті, місії, Україні - морський піхотинець В’ячеслав Кубрак -ГЕРОЙ УКРАЇНИ.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №338/2020

Про присвоєння В.Кубраку звання Герой України

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю:

Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» КУБРАКУ Вячеславу Анатолійовичу - прапорщику (посмертно).

Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ

22 серпня 2020 року

Він написав  героїчну сторінку історії

(Андрій Анатолійович Лепеха смт Нововоронцовка)

       Того січневого дня дув дуже холодний північний вітер, пронизуючи наскрізь сотні людей, які зібралися на головній площі селища Нововоронцовка, щоб провести в останню дорогу свого земляка, воїна АТО Андрія Анатолійовича Лепеху. Йому було всього 38 років.

З промовами виступали керівники області, району, селища, бойові побратими, плакала гіркими сльозами безутішна мати, ніби чаєчка з підбитим крилом, припадала до чоловікових грудей молода дружина, а старша донька Аліна, старшокласниця, трималася лише завдяки дружній підтримці своїх однокласників. Над площею лунала мелодія «Пливе кача». Люди твердили одне: «Герої не вмирають!» і ставали на коліна.

         А він , дивлячись з портрету широко розкритими блакитними очима, посміхався до всіх і ніби говорив: «Ні, я не вмер! Я живий! Друзі, я ось тут з вами поруч!»

      Провели в останню путь свого героя з Нововоронцовки, де він жив і працював із своєю сім'є - коханою дружиною Тетяною і двома донечками–красунями: шістнадцятирічною Аліною та трирічною Арінкою. А поховали у сусідньому селі Мар'янському Дніпропетровської області, де живуть його батьки Галина Петрівна та Олександр Миколайович, де він народився, закінчив середню школу, де зустрів своє перше і останнє кохання  - блакитнооку Тетяну.

    Ми сидимо з Тетяною Олексіївною та старшою донькою в їхній затишній оселі. Невеличкий старенький будиночок, який дістався у спадок від Андрієвих дідуся і бабусі. Господиня трохи стомлена,бо поралася на городі та  по господарству. З сімейних світлин дивляться їхні усміхнені обличчя. Вони так схожі між собою – всі четверо - блакитноокі, з ясним  поглядом, красиві і дуже щасливі.

     Ось маленький  Андрійко  з дідусем і бабусею дивиться широко відкритими очима на білий світ, а тут уже вдвох із дружиною. «Ми виросли в одному селі і не знали один одного, бо село дуже велике, а зустрілися вже після того, коли Андрій повернувся з армії, де служив у внутрішніх військах» - гірко посміхаючись  говорить дружина. В її словах немає розпачу, але біль втрати видають лише очі – великі, променисті, прикриті довгими пухнастими віями. «Це була любов з першого погляду. Ми недовго зустрічалися, всього лише п'ять місяців, але я відразу відчула, що з цим хлопцем я хотіла б бути завжди поруч. Я була впевнена, що тільки з ним я буду щаслива, тільки для нього я можу народити дітей…»

«Татко так любив дітей – перехоплює розмову Аліна - І не лише своїх,нас,а взагалі всіх. Бо він був дуже добрий, веселий, любив гратися з ними . До нашого двору збігалися діти з усієї вулиці.» І ніби на підтвердження цих слів раптом колихнулася занавіска і на порозі з'явилося дівча років трьох. «Ні. Це не наша Арінка - вона в дитячому садочку, а це сусідська – сказала господиня і сумно посміхнулася, а потім додала – Андрія немає, а діти за звичкою ходять до нас гратися.»

    Повістку до війська йому принесли прямо на поле, де він збирав комбайном урожай. Андрій мав золоті руки, любив трудитися в полі, добре знав техніку. Бо виріс у сільській родині, де понад усе цінувалися праця та добрі стосунки у сім'ї. Мав брата і сестру, дуже любив вітчима і той ставився до них, як до рідних.

     Перед відправкою в зону антитерористичної операції, пройшовши              спеціальну підготовку у Миколаєві, заїхав на декілька днів  додому… «В останню ніч перед від'їздом,- розповідає донька - татко майже не спав, ходив по подвір'ю, городу, сидів у садку, ніби передчував, що  ніколи сюди не повернеться, не побачить цього, ніби прощався…»

    Так сталося, що з молодшою донькою, яка на фотографії в українській вишиванці дуже схожою на тата, він не встиг попрощатися, а вона до цих пір запитує де її тато і коли він  приїде додому. «Ми возили декілька разів її на могилу тата. Як змогли пояснювали, що татко не з нами, він на небі. Та марно.» - пояснює  Арінчина мама.  Та не може осягнути розум трирічної дитини, чому у всіх  дітей татусі вдома, з дітьми, а її татка немає і ніколи не буде.

   Слухаючи Таню та Аліну, які  простими словами розповідали про страшні речі, від цієї простоти хотілося кричати! Чому? Чому так сталося? Чому у цих дітей уже затьмарилося дитинство? Чому така туга у вдовиних очах? Хто ж посмів розтоптати їхнє щастя? І дивлячись на натруджені руки молодої красивої жінки, можна тільки уявити скільки ще всього прийдеться їй пережити. Ні, вона не плаче, не нарікає на свою долю, бо  знає - потрібно берегти сили для дітей і жити далі. Донька наступного року закінчує школу і потрібно допомогти їй здобути вищу освіту, доробити ремонт оселі. Вона не скаржиться на владу і тих хто розпалив цю війну, бо так поступав її чоловік. Він не вважав себе героєм. Він навіть не розповідав, де знаходиться, як воює, казав, що «все нормально». І лише коли у мобільнику посеред розмови раптом почувся страшенний вибух і перервався зв'язок, вона зрозуміла: там діється щось страшне.

      Це сталося на світанні 26 січня 2015 року біля  Маріуполя.

Боєць 28-ї механізованої бригади Андрій Лепеха не повернувся із бойового поста. Бойові побратими знайшли його мертвим. Зловісна снайперська куля

обірвала його життя, вмить забрала усі його мрії та надії, назавжди розлучила зі своїми рідними…

     Його доля – це доля багатьох молодих чоловіків, які загинули, захищаючи свою Вітчизну, нас з вами. Прості українські хлопці, які виросли в мирний час, були далекі від думок, що їм теж, як дідам та батькам, прийдеться брати в руки зброю…

    Донька Аліна розповідала, що тато дуже любив і знав історію й допомагав їй у навчанні - розповідав  про козаків, революції, героїв Великої Вітчизняної війни. Він тоді ще не  знав, що його ім'я ввійде  до сторінок історії сучасності, як захисника незалежності України.

   Андрій Лепеха є справжнім сином свого народу, палким патріотом, який у важкий для всіх час не роздумуючи і усвідомлюючи відповідальність перед родиною і батьківщиною, віддав своє молоде життя за єдину та незалежну українську державу.

   Вічна йому пам'ять! Герої не вмирають!

Валентина Саланська

Валентина Тартиця

Юлія Ковнір смт Нововоронцовка

Пам'яті Андрія Лепехи…

Ви бачили сльози родини?

Ви чули душі їхньої крик?

Ви бачили труп в домовині?

Приїхав з АТО чоловік.

Ви бачили горе безмежне?

Ви чули молитву батьків?

Душа полетіла на небо.

Цього той тиран захотів?

Назад вже немає дороги,

І серце холоне у всіх.

Пробач , захисник України,

Ніхто врятувати не зміг.

А ти…Тобі все повернеться!

Бо Господа досить на всіх,

У серці одна колотнеча,

Бо дати наказ ти лиш зміг.

У кожного є своя плата,

За те, що накоїти встиг.

Ми віримо буде розплата,

За наших солдат бойових.

Ніна Кот с. Гаврилівка

“ Синочку мій! ”

Нехай у цій тяжкій війні

Тебе моя любов оберігає,

Нехай бронею буде у бою

І коли сумно – обіймає.

Коли тобі там холодно вночі

Нехай своєю ковдрою укриє

Бо так, як мамина любов

Ніщо сильніше не зігріє.

Ти лиш поклич і мамина любов

В бою із ворогом зіткнеться

Розчавить його, розірве і зпопелить

Його поразка не минеться

Якби то мала крила материнськая любов

Земля не знала б війн,не знала б горя

Не проливалася б невинна кров

І в небі не згасали б зорі.

Синочку мій!

В запеклому бою

не відпускай, як зброю,

ти любов мою!

Швиденко Тетяна,  с. Новоолександрівка 

Дяка визволителям

А ви помітили , що в Україні стало темно?
Завіса туги і печалі простяглась.
А ви почули, як згоріло і завмерло?
І як жага до помсти зайнялась...

Ми бачили лиш сльози, кривду, горе...
Ненависну війну, запеклий бій...
Людську свідомість в пафосній неволі,
І цей жахливий невгамовний біль...

Біль за країну , що знесиленою стала !
Біль за народ, що потерпав від ворогів,
І сльози матері, що сина проводжала,
І дочекатись не змогла – загинув він!

Велика дяка визволителям країни !
Ви наше серце, нашу душу зберегли,
Ви вічні в пам’яті всієї України,

доземний вам, низький уклін!

Сергій Блошкун, с. Хрещенівська

Війна-це не життя...

Війна-це не життя...

Це погляди верхів незрозумілі

Нам, простим людям,

Адже ми ресурс війни,

Якого їм не шкода.

Та цього ніхто не зрозуміє

Крім нас, людей,які

Вмирають за наказ з верхів.

Вірять їм... Віддають життя...

За тих, хто навіть імені нашого не зна.

А верхівці все одно,

Їм головніше власне «Я»

Ніж люди, які віддають...

За них своє життя.

Вмирають сотні, тисячі

Людей, з усіх сторін-

Матері втрачають синів...

Жінки чоловіків. Діти батьків...

І все це триватиме до тих пір

Доки не буде згоди між сторін.

Чому була війна
У відповідь тиша...

Ніхто не зна...

Війна була за те ,чого нема...

Горба Сніжана, с.Біляївка

  Рідна країна

Хто знає як,хто скаже де любов на світі живе,

Любов до музики,співу і рідної країни.

Як  пахне червона калина,

Як звучить рідне слово,рідна мова.

Я знаю як буває тобі тяжко рідна країно.

Знай чую навколо нас живе.

Як  трактор  волі гуде.

Як мати співає українську колискову...

Під рідною червоною калиною

Твоє велике серце більше неба.

Ти знай країно,ми любимо тебе так само,як нас любиш ти

Звучи країно рідна своєї піснею солов’їною

Любов твоя,моя рідна країно

Найдобріша, наймиліша,найсвітліша.

Я знаю більшого тобі не треба

Тільки любити і берегти мову солов’їну і квітучу.

Живи наша країно рідна і процвітай

Своєю піснею українською дзвінкою. 

Агнія Лісовська 18 років, село Любимівка.
Збуди мене, коли війна скінчиться,

Збуди цілунком ніжності пори,

Той час втече, він антилопами промчиться,

До тебе полишився крок, а може півтори.

До тебе…Думка ця як мрія!

В літах мороз по шкірі холодить,

На мить,в перервах поміж боєм – ейфорія.

Під звуки куль,не страшно вже й ходить.

Не страшно… Знаю, що чекаєш,

У 23 свої вже маєш сивину,

Ночами у самотності мене гукаєш,

Молитву просиш ти щовечора одну.

Одну й надію носиш ти у серці,

І віру ту ж, і сподівань незламну міць,

Ще бачу кольори я у веселці,

І радість, і печаль людських облич.

Я повернусь, та не забудь, кохана, розбудити,

В пору осіннюю, аби скоріше вже було,

Від сну жахливого, де довелось убити,

Іуду «брата»  прямо у чоло…

 ***

Українському солдатові...

У димових завісах, у вогнях і градах,

В гарячих точках в жаркую пору...

Ночами темними й при світлі в шквалах

Не забувай, солдате: я тебе жду.

Я жду тебе!Й нічого, що ми не знайомі!

Це не важливо,головне вернись живим!

Я знаю, тобі важко, весь погруз у втомі,

Та знай і ти, тебе чекає рідний дім!

Щоразу серце в кип'яток кидає,

Коли почую звістку я сумну...

Коли я знаю, просто знаю,

Що ще одного покладуть в труну.

І я прошу, молю лиш Бога!

Аби тебе оберігав він від біди,

Щоб повернувся ти скоріше якомога!

І мир лишався в світі назавжди!

***

Я хочу мирного вкраїнського неба!

Де люди живуть спокійним життям,

Де більше боятись за державу не треба,

Де можна дитині побуть ще дитям!

Я хочу неподільну й могутню державу!

У якій всі ми нація, єдиний народ!

У котрій не почують про розправу криваву,

Де не знатимуть що це "переворот".

Я хочу, щоб ми не ділилися з вами:

На північ на південь, на захід і схід,

Щоб не кидались брудними словами,

У спину, позаду йдучи просто вслід!

Я - юна дівчина, країни майбутнє.

Послухай, Вкраїно, чого хочу я!

Хіба я бажаю тобі щось непутнє?

Хіба зла бажає, донька твоя?
***

Душа болить тяжким порізом у грудях,

Отам де патріота б'ється серце!

Вкраїнська юнь дрібнесеньке озерце,

Із рештки океанів у людях...

Від слів пустих та рана кровоточить,

Від дій різких аж рветься на шматки,

Будуєм щось нове, де ще лежать кістки,

Але є біль, котрий нестерпно точить!

Шукаєм правди, де її немає,

Чому Бог мучить грішний сей народ?

Де щастя нації секретний код?!

Чому його ніхто не знає???

Помолимось,всі разом,воєдино,

Щоб не було як завжди "хата з краю"

Це справа кожного, я точно знаю!

Так будь же сильною, о мила Україно!
***

Хіба Шевченкове "Посланіє" то пустослів'я?

Хіба Богдан, наш батько, бився за пусте?

Чому скажіть мені, ми наче поголів'я?

В якому ярості настрої безупинь росте?

За що ж тобі ми боремося, браття?

Йдемо один на одного, мов вороги?

Боюся, роздеремо Україну в шмаття,

Як вже колись:на Правий й Лівий береги...

Але чому, історія нас не навчила?

Що сила у єднанні, брате вировий?

Від заворух минулих ще не одпочила,

Вкраїна мила, а тепер вже новий біль живий...

Лепеха Андрій Анатолійович

Дата та місце народження: 21 жовтня 1976р., с. Мар`янське, Апостолівський район, Дніпропетровська область.

 Після одруження проживав із сім`єю в селищі Нововоронцовка, Херсонської області.

Загинув від кулі снайпера 27 січня 2015 року в селі Невільське, Ясинуватського району, Донецької області під час чергування на блокпості.

Служив в 28-ій окремій механізованій бригаді старшим навідником.

Похований за місцем проживання батьків в селі с. Мар`янське, Апостолівський район, Дніпропетровська область.

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 р., "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)., виявлені у захисті Джерело:

Вічна честь і шана герою: Герої не вмирають // Вісті. - 2015. – 30 січня. -  С. 1.

Проведено траурний мітинг – прощання за загиблим Андрієм Лепехою.- [Електронний ресурс]/  Нововоронцов. РДА . - Опублік. 29.01.2015 р. - Текст. та граф. дані. - Режим доступу :http://www.nvrda.in.ua/wp-content/uploads/2015/01/IMG_1001.jpg .-вільний. - Назва. з екрана.

дерНа Нововоронцовщині вшанували світлу пам`ять воїна-захисника.-[Електронний ресурс] / Херсон. ОДА. - Текст. та граф. дані. - Режим доступу : http://khoda.gov.ua/rajonna-ta-miska-vlada/novovoroncovskij-rajon/, вільний. - Назва. з екрана.

На крилах туги .-[Електронний ресурс] / Нововоронцовська ЦРБ - Текст. та граф. дані. - Режим доступу : biblionovoron.blogspot.com,  вільний. - Назва. з екрана.

Вічна пам'ять герою! Апостолівщина простилася з Лепехою Андрієм Анатолійовичем.- [Електронний ресурс]. - Відеодані. - Опублік. 29.01.2015 р. - Режим доступу :: https://youtu.be/B8dz-tAksPU, вільний. - Назва. з екрана.